особливості окремих вправ

Аналіз існуючої практики показує, що застосовується сьогодні в багатьох видах спорту методика виховання спеціальних швидкісно-силових якостей вимагає принципового перегляду. Особливо це відноситься до швидкісно-силових видів спорту, в яких змагальна величина подоланих опорів значно нижче гранично можливої ​​(легкоатлетичні метання, стрибки, спринтерські дистанції і т. д.).

У процесі виховання спеціальних швидкісно-силових якостей вирішуються два завдання: підвищення швидкісно-силового потенціалу специфічних м'язових груп і підвищення ступеня його використання при виконанні основної вправи.

Спеціальні швидкісно-силові якості у кваліфікованих спортсменів на будь-якому етапі цілорічного тренування розвиваються в умовах високої інтенсивності виконання вправ. Тому, щоб уникнути стресових явищ, необхідно систематично, з урахуванням індивідуальних особливостей і функціонального стану організму, чергувати у тижневому циклі великі обсяги тренувальної роботи з середніми і малими тобто застосовувати варіативний принцип.

Глава 1. Практика застосування швидкісно-силових якостей

В даний час багато фахівців дотримуються наступних методичних положень при використанні вправ у процесі виховання спеціальних швидкісно-силових якостей: з метою створення умов для подальшого підвищення рівня розвитку швидкісно-силових можливостей окремих м'язів і груп м'язів, тобто підвищення швидкісно-силового потенціалу , застосовуються локальні вправи, в яких долаються опору, рівні 80% і більше, з інтенсивністю 90% і вище. Добре відомо, однак, що одна справа мати високий швидкісно-силовий потенціал окремих м'язів, й інше - вміти виявити таку підготовленість при виконанні основної вправи. Для підвищення ступеня використання швидкісно-силового потенціалу в процесі спортивної діяльності в тренування включають спеціальні і основне вправи, в яких величина подоланих опорів дорівнює змагальної.

Істотним недоліком цього шляху є те, що в міру підвищення майстерності спортсмена динаміка зрушень у рівні використання швидкісно-силового потенціалу при виконанні основної вправи зменшується. Пояснюється це наступним. Виконуючи спеціальні і основне вправи, спортсмен повторює їх майже з однаковою швидкістю. Організм поступово адаптується до даної швидкості рухів і створюються сприятливі умови для утворення так званого швидкісного бар'єру, різко гальмує подальше підвищення, ступеня використання швидкісно-силового потенціалу.

Багаторічні дослідження на спортсменах різної спеціалізації дозволяють розробляти нові шляхи підвищення швидкісно-силового потенціалу та рівня його використання при виконанні основної вправи, що виключають можливість утворення швидкісного бар'єру.

Як відомо, в процесі швидкісно-силової підготовки на кожному етапі цілорічного тренування ставляться свої певні завдання.

На початку підготовчого періоду це, перш за все завдання відновлення вже досягнутих раніше найкращих показників швидкісно-силової підготовленості. Після її вирішення можна переходити до роботи, що забезпечує досягнення більш високих показників, тобто подальший розвиток. У змагальному періоді тренування основне завдання - «утримати» досягнутий у підготовчому періоді «рівень» розвитку швидкісно-силових якостей і підвищувати ступінь використання швидкісно-силового потенціалу в основному вправі.

Таким чином, для процесу виховання спеціальних швидкісно-силових якостей у ході цілорічного тренування у спортсменів, які вже досягли високих показники, характерні процес розвитку, «утримання» і відновлення.

На жаль, у науково-методичній літературі та в науково-дослідних роботах, як правило, розглядається в основному тільки процес розвитку.

У цій статті зроблена спроба, спираючись на дані власних досліджень і досліджень співробітників, по-новому розглянути окремі питання методики виховання швидкісно-силових якостей у кваліфікованих спортсменів, вже володіють високим рівнем фізичної підготовленості (засоби, методи, режими роботи м'язів, величину подоланого опору, інтенсивність виконання вправи, максимальна кількість повторень вправи в одному підході або серії, характер і тривалість відпочинку).

Особливості розвитку швидкісно-силових якостей

Правила розвитку швидкісно-силових якостей
 Швидкісно-силова якість, або вибухова сила, виявляється в легкій атлетиці – при старті, у метанні, стрибках; волейболі – при нападаючому ударі; важній атлетиці – у поштовху та в інших вправах.
 Швидкісно силові якості людини – це здатність проявляти найбільшу силу в найкоротший час.
 Для розвитку швидкісно-силових якостей використовують вправи з подоланням маси власного тіла (наприклад, стрибки) із зовнішніми обтяженнями. Оптимальним обтяженням є маса від 25 до 40% максимально доступного для того, хто займається такою вправою.
 Основною вимогою до вправ на розвиток швидкісно-силових якостей є виконання силових вправ з близкьонайбільшою і найбільшою швидкістю.
 Кількість швидкісно-силових вправ у серії – від 6 до 10. Інтервал відпочинку між серіями 1-3 хв. Кількість серій – 2-5.
 Тривалість швидкісно-силової підготовки за умов занять вдома – о 20-30 хв.
 Вправи, спрямовані на розвиток вибухової сили, виконуються перед розвитком абсолютної сили та вправами на силову витривалість.

 Ознаки перевтоми
 Займаючись самостійно фізичними вправами, юнаки та дівчата повинні пам’ятати: хоч їхній організм багато в чому наближається до дорослого стану, все ж таки він не досяг рівня повної зрілості. Старшокласники мають меншу здатність до м’язової праці у гіпоксичних умовах (з утворенням кисневого боргу та більш вираженої реакції ендокринної системи на фізичні навантаження, що призводить до швидкого втрачання енергетичних запасів).
 Тому треба дуже пильно стежити за нарощуванням втоми. Переоцінка своїх можливостей нерідко призводить о перевтоми – крайнього ступеня втоми, що свідчить про хронічне перевищення оптимального рівня фізичних навантажень.
 Перевтомі властива більш виражена пітливість, виступ солі на шкірі, задишка, тремтіння кінцівок, інколи запаморочення; непритомність, шум в вухах, нудота.
 Позбавитися перевтоми важко: потрібний тривалий перехід занять із зниженими навантаженнями, використанням відновних засобів, повноцінний відпочинок.
 Ефективним засобом попередження можливої перевтоми є дотримування раціонального режиму фізичних навантажень, розумової праці та відпочинку.

 Самоконтроль за впливом фізичних навантажень
 Найбільш інформативний і доступним засобом оцінки фізичного навантаження на організм є вимірювання частоти пульсу.
 При легкому фізичному навантаженні частота пульсу коливається від 100 до 130 уд/хв..; при середньому – досягає 130-160 уд/хв.. Верхня допустима межа частоти пульсу під час короткочасного інтенсивного навантаження учнів основної медичної групи, які не займаються спортом, 170-180 уд/хв.. Частота пульсу понад 180 уд/хв. Після фізичного навантаження свідчить про надмірність певного навантаження на старшокласників.

 Фізичні навантаження. Які підвищують частоту пульсу до 130-140 уд/хв., є розвитковими. Під час заняття зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС) старшокласників до 115-120 уд/хв. Вважається показником, що уможливлює початок подальшого фізичного навантаження.
 Для оцінки діяльності серця тих, хто регулярно займається фізичними вправами, застосують різноманітні проби. Однією з них є проба з присіданнями. Учню у стані спокою треба підрахувати пульс за 15 с. Далі в повільному темпі (приблизно за 20 с) зробити 20 присідань. Відразу ж після цього необхідно знову підрахувати пульс. Прискорення пульсу після навантаження на 25% та менше) свідчить про відмінний стан, від 25 до 50% - про хороший, від 50 до 75% - про задовільний і понад 75% - поганий стан.
 Показниками правильності систематичних тренувальних навантажень учнів є швидкість відновлення частоти пульсу після фізичного напруження. Зменшення різниці між показниками ЧСС у стані лежачи та стоячи, стабілізація частоти пульсу до тренувань та після них, а також загальна тенденція до зниження ЧСС).