особливості окремих вправ

Аналіз існуючої практики показує, що застосовується сьогодні в багатьох видах спорту методика виховання спеціальних швидкісно-силових якостей вимагає принципового перегляду. Особливо це відноситься до швидкісно-силових видів спорту, в яких змагальна величина подоланих опорів значно нижче гранично можливої ​​(легкоатлетичні метання, стрибки, спринтерські дистанції і т. д.).

У процесі виховання спеціальних швидкісно-силових якостей вирішуються два завдання: підвищення швидкісно-силового потенціалу специфічних м'язових груп і підвищення ступеня його використання при виконанні основної вправи.

Спеціальні швидкісно-силові якості у кваліфікованих спортсменів на будь-якому етапі цілорічного тренування розвиваються в умовах високої інтенсивності виконання вправ. Тому, щоб уникнути стресових явищ, необхідно систематично, з урахуванням індивідуальних особливостей і функціонального стану організму, чергувати у тижневому циклі великі обсяги тренувальної роботи з середніми і малими тобто застосовувати варіативний принцип.

Глава 1. Практика застосування швидкісно-силових якостей

В даний час багато фахівців дотримуються наступних методичних положень при використанні вправ у процесі виховання спеціальних швидкісно-силових якостей: з метою створення умов для подальшого підвищення рівня розвитку швидкісно-силових можливостей окремих м'язів і груп м'язів, тобто підвищення швидкісно-силового потенціалу , застосовуються локальні вправи, в яких долаються опору, рівні 80% і більше, з інтенсивністю 90% і вище. Добре відомо, однак, що одна справа мати високий швидкісно-силовий потенціал окремих м'язів, й інше - вміти виявити таку підготовленість при виконанні основної вправи. Для підвищення ступеня використання швидкісно-силового потенціалу в процесі спортивної діяльності в тренування включають спеціальні і основне вправи, в яких величина подоланих опорів дорівнює змагальної.

Істотним недоліком цього шляху є те, що в міру підвищення майстерності спортсмена динаміка зрушень у рівні використання швидкісно-силового потенціалу при виконанні основної вправи зменшується. Пояснюється це наступним. Виконуючи спеціальні і основне вправи, спортсмен повторює їх майже з однаковою швидкістю. Організм поступово адаптується до даної швидкості рухів і створюються сприятливі умови для утворення так званого швидкісного бар'єру, різко гальмує подальше підвищення, ступеня використання швидкісно-силового потенціалу.

Багаторічні дослідження на спортсменах різної спеціалізації дозволяють розробляти нові шляхи підвищення швидкісно-силового потенціалу та рівня його використання при виконанні основної вправи, що виключають можливість утворення швидкісного бар'єру.

Як відомо, в процесі швидкісно-силової підготовки на кожному етапі цілорічного тренування ставляться свої певні завдання.

На початку підготовчого періоду це, перш за все завдання відновлення вже досягнутих раніше найкращих показників швидкісно-силової підготовленості. Після її вирішення можна переходити до роботи, що забезпечує досягнення більш високих показників, тобто подальший розвиток. У змагальному періоді тренування основне завдання - «утримати» досягнутий у підготовчому періоді «рівень» розвитку швидкісно-силових якостей і підвищувати ступінь використання швидкісно-силового потенціалу в основному вправі.

Таким чином, для процесу виховання спеціальних швидкісно-силових якостей у ході цілорічного тренування у спортсменів, які вже досягли високих показники, характерні процес розвитку, «утримання» і відновлення.

На жаль, у науково-методичній літературі та в науково-дослідних роботах, як правило, розглядається в основному тільки процес розвитку.

У цій статті зроблена спроба, спираючись на дані власних досліджень і досліджень співробітників, по-новому розглянути окремі питання методики виховання швидкісно-силових якостей у кваліфікованих спортсменів, вже володіють високим рівнем фізичної підготовленості (засоби, методи, режими роботи м'язів, величину подоланого опору, інтенсивність виконання вправи, максимальна кількість повторень вправи в одному підході або серії, характер і тривалість відпочинку).